Вистава театру абсурду триває! Вчора Марусі зателефонувала адміністратор «Циферблата» з приводу нашої запис у книзі скарг. Вірніше, назвалася «керуючим», відмовившись повідомити своє ім'я. Це у них професійна особливість, напевно, як і манера постійно сміятися під час розмови. Вона спробувала довести, що насправді це Маша винна, так як смертельно образив Настю наступними діями. Воспроизведу у вигляді діалогу.
Маша: Будьте ласкаві, два капучіно.
Настя робить один кави.
Маруся: А де ще один капучіно? Я просила два.
Настя емоційно відповідає: «Ви нічого не замовляли!», розгортається і гордо віддаляється. Маші робить каву інша дівчинка.
Так от, якщо ви не зрозуміли з цієї розмови, це насправді Маша грубіянка і спричинила глибоку психологічну травму бідної Насті.
Далі. Варто у них кошик з хлібом. Не накритим, причому. Атата. Запитуємо, де у них тостер. Тостер, виявляється, доступний тільки до 16.00. Так чому ж хліб досі (20.30) варто, сохне і припадає пилом без серветки? Але це так, ліричний відступ.
Повертаємося до телефонної розмови з «управителем».
Не припиняючи сміятися, вона продовжувала звинувачувати Машу в якихось смертних гріхах. У відповідь на запитання: «Вам не здається, що це зовсім не смішно?», вона почала давитися чіпсами. Адміністратор ще й чіпси гризе під час переговорів з незадоволеними клієнтами. Вершина професіоналізму, безперечно.
Між справою «керуючий» посилалася до мого попереднього посту (спасибі, що оцінили звіт, я так старалася!). До речі, скаржилася, що не може вилучити його з групи Вконтакте. І жахнулася, коли дізналася, що Іван Мітін отримав листа з нашими скаргами.
Ще вона сказала, що не підійшла до нас сама через «особисті проблеми», інакше «був би скандал». І це незважаючи на те, що вона сиділа поруч і ніяк не подавала виду, що займає в цьому закладі хоч якусь посаду, поки Маша чекала на барній стійці людини, якій можна було б передати книгу з готової записом. Мабуть, «особисті проблеми» заважають їй виконувати свої прямі обов'язки.
До речі, коли книгу скарг ми таки вручили, персонал почав відкрито сміятися над нашою записом. Навіть якщо б ми були психами, що втекли з Дому скорботи, і поскаржилися на те, що в меню немає смажених снусмумриков, нормальні працівники (ключове слово «нормальні») просто зобов'язані прийняти скаргу з нейтральним виразом обличчя, і вже точно не іржати як гієни в присутності відвідувачів.
Нагадаю, що наша ключова претензія полягала в тому, що на нас почали шикати і попросили говорити тихіше, хоча ми і не перевищували допустимі й доречні децибели. Сказали «не заважати іншим», хоча на нас ніхто з відвідувачів не скаржився. Хоча, може, один наш вид заважав «керуючому» з її особистими проблемами»?
А під час телефонної розмови «керуючий» посилалась саме на те, що ми образили Настю під час інциденту з капучіно.
У підсумку вона все-таки почала вибачатися і сказала, що вони «провели роботу з працівниками». Але ми не впевнені, що отримали сатисфакцію в цій дуелі.
***
І наостанок трохи особистих вражень про сформовану ситуацію. До недавнього часу (читайте: до цієї п'ятниці) я була постійним відвідувачем Циферблата. Мені щиро подобалося це місце, незважаючи на якісь нюанси начебто чашок сумнівної чистоти і творчих «перформансів» деяких відвідувачів. Але, тим не менш, там було приємно, «вільно» і затишно. Але тільки до тих пір, поки не з'явилися співробітники з запущеною формою «синдрому вахтера».
Розглянемо на прикладі наших скарг.
Ситуація з кавою.
- А де ще один капучіно? Я просила два.
Неправильний відповідь:
- Ви нічого не замовляли!
Правильна відповідь:
- Вибачте, я не розчула, зараз приготую.
Ситуація з проханням дотримуватися тиші.
Якщо люди не курять, не п'ють алкоголь, не кричать, не б'ють посуд, не псують меблі і не чіпають інших відвідувачів, єдиний правильний варіант – не підходити до них взагалі.
Ситуація ж з жалобній книгою і подальшим дзвінком показує лише соціальну незрілість і професійну неспроможність цих людей, які не вміють відповідати за свої вчинки і правильно поводитися з клієнтами.
Почитала негативні відгуки і бажання туди йти просто пропало. але, я вже домовилася з подружкою там зустрінеться. Розповідаю: заходимо "здраьте, ми у Вас перший раз, що нам, куди нам?..." Встретли нас посмішками і нереальним позитивом. Весь колектив представили поіменно! на жаль, не всіх запам'ятала бо була зачарована до втрати мови))) Стоїмо посміхаємося)) реально пре позитив))) запропонували пройти по закладу, вибрати приглянушееся місце. Сіли. Підходить дівчинка, бере стільчик і підсаджується до нас))) дуже мила дівчинка, розповіла про заклад, що тут можна робити))) Але як вона це робила! з таким натхненням, так просто і по-дружньому, Добре там, затишно.і відвідувачі відразу переймають цю атмосферу. тут я згадала про чашки. ХЛОПЦІ, ЧАШКИ ЧИСТІ!!! клянусь! і туалет нормальний! чистий. Дуже милий заклад!
на рахунок попрацювати - можна, але не завжди. часто буває шумно. багато школярів навіть у общерабочее час, так як школа в 30 метрах. Заклад привлевает купу студентів початкових курсів, у яких немає особливо грошей і багато часу.
Чесно кажучи, не можу сказати, що особливо затишно. Прибирають не вчасно (може треба самій прибирати чашки і обгортки від цукерок), туалет не акуратний.Різноманітність чаю і кави не вражає. Звичайний чай.
загалом, для тих, хто хоче полимониться в хорошому місці, треба йти в інше місце. Тут можна чисто зустрітися зі знайомими і сконцентруватися на спілкуванні. Більше концентрироватьс не на чому.
Останні відгуки.
Вона спробувала довести, що насправді це Маша винна, так як смертельно образив Настю наступними діями. Воспроизведу у вигляді діалогу.
Маша: Будьте ласкаві, два капучіно.
Настя робить один кави.
Маруся: А де ще один капучіно? Я просила два.
Настя емоційно відповідає: «Ви нічого не замовляли!», розгортається і гордо віддаляється. Маші робить каву інша дівчинка.
Так от, якщо ви не зрозуміли з цієї розмови, це насправді Маша грубіянка і спричинила глибоку психологічну травму бідної Насті.
Далі. Варто у них кошик з хлібом. Не накритим, причому. Атата. Запитуємо, де у них тостер. Тостер, виявляється, доступний тільки до 16.00. Так чому ж хліб досі (20.30) варто, сохне і припадає пилом без серветки? Але це так, ліричний відступ.
Повертаємося до телефонної розмови з «управителем».
Не припиняючи сміятися, вона продовжувала звинувачувати Машу в якихось смертних гріхах. У відповідь на запитання: «Вам не здається, що це зовсім не смішно?», вона почала давитися чіпсами. Адміністратор ще й чіпси гризе під час переговорів з незадоволеними клієнтами. Вершина професіоналізму, безперечно.
Між справою «керуючий» посилалася до мого попереднього посту (спасибі, що оцінили звіт, я так старалася!). До речі, скаржилася, що не може вилучити його з групи Вконтакте. І жахнулася, коли дізналася, що Іван Мітін отримав листа з нашими скаргами.
Ще вона сказала, що не підійшла до нас сама через «особисті проблеми», інакше «був би скандал». І це незважаючи на те, що вона сиділа поруч і ніяк не подавала виду, що займає в цьому закладі хоч якусь посаду, поки Маша чекала на барній стійці людини, якій можна було б передати книгу з готової записом. Мабуть, «особисті проблеми» заважають їй виконувати свої прямі обов'язки.
До речі, коли книгу скарг ми таки вручили, персонал почав відкрито сміятися над нашою записом. Навіть якщо б ми були психами, що втекли з Дому скорботи, і поскаржилися на те, що в меню немає смажених снусмумриков, нормальні працівники (ключове слово «нормальні») просто зобов'язані прийняти скаргу з нейтральним виразом обличчя, і вже точно не іржати як гієни в присутності відвідувачів.
Нагадаю, що наша ключова претензія полягала в тому, що на нас почали шикати і попросили говорити тихіше, хоча ми і не перевищували допустимі й доречні децибели. Сказали «не заважати іншим», хоча на нас ніхто з відвідувачів не скаржився. Хоча, може, один наш вид заважав «керуючому» з її особистими проблемами»?
А під час телефонної розмови «керуючий» посилалась саме на те, що ми образили Настю під час інциденту з капучіно.
У підсумку вона все-таки почала вибачатися і сказала, що вони «провели роботу з працівниками». Але ми не впевнені, що отримали сатисфакцію в цій дуелі.
***
І наостанок трохи особистих вражень про сформовану ситуацію. До недавнього часу (читайте: до цієї п'ятниці) я була постійним відвідувачем Циферблата. Мені щиро подобалося це місце, незважаючи на якісь нюанси начебто чашок сумнівної чистоти і творчих «перформансів» деяких відвідувачів. Але, тим не менш, там було приємно, «вільно» і затишно. Але тільки до тих пір, поки не з'явилися співробітники з запущеною формою «синдрому вахтера».
Розглянемо на прикладі наших скарг.
Ситуація з кавою.
- А де ще один капучіно? Я просила два.
Неправильний відповідь:
- Ви нічого не замовляли!
Правильна відповідь:
- Вибачте, я не розчула, зараз приготую.
Ситуація з проханням дотримуватися тиші.
Якщо люди не курять, не п'ють алкоголь, не кричать, не б'ють посуд, не псують меблі і не чіпають інших відвідувачів, єдиний правильний варіант – не підходити до них взагалі.
Ситуація ж з жалобній книгою і подальшим дзвінком показує лише соціальну незрілість і професійну неспроможність цих людей, які не вміють відповідати за свої вчинки і правильно поводитися з клієнтами.
Задумка цікава!
на рахунок попрацювати - можна, але не завжди. часто буває шумно. багато школярів навіть у общерабочее час, так як школа в 30 метрах. Заклад привлевает купу студентів початкових курсів, у яких немає особливо грошей і багато часу.
Чесно кажучи, не можу сказати, що особливо затишно. Прибирають не вчасно (може треба самій прибирати чашки і обгортки від цукерок), туалет не акуратний.Різноманітність чаю і кави не вражає. Звичайний чай.
загалом, для тих, хто хоче полимониться в хорошому місці, треба йти в інше місце. Тут можна чисто зустрітися зі знайомими і сконцентруватися на спілкуванні. Більше концентрироватьс не на чому.
В цілому, нормально.
Олена, вас не обрахували. Перший годину 50 коп/хв, решта 25. Десь 55 і виходить за 2.5 години.
Ось мене надули в Одесі.
За 1.20 сказали 50 грн.